Від випадку, коли тайванська інфлюенсерка неодноразово їла на халяву в Нью-Йорку і була взята під варту, поговоримо про феномен «загибелі Америки» на Xiaohongshu.

34-річна тайванська інфлюенсерка Чжун Пейюнь (Pei Yun Chung) неодноразово безкоштовно харчувалася у дорогих ресторанах Нью-Йорка та зрештою була затримана поліцією. Зараз вона перебуває під вартою у в’язниці Райкерс-Айленд (Rikers Island) (Джерело: World Journal). Райкерс-Айленд (Rikers Island) розташований на річці Іст-Ривер у Нью-Йорку, між Мангеттеном і Квінз, є одним із найбільших слідчих ізоляторів міста, куди зазвичай поміщають ув’язнених, які очікують суду або вироку. Райкерс-Айленд давно відомий своїми суворими й насильницькими умовами утримання. Через велику кількість ув’язнених і застарілі умови, в’язнів змушують жити у переповнених камерах із вкрай поганими санітарними умовами, де часто трапляється насильство. Гламурна дівчина з Instagram опинилася у настільки жорстких умовах, що ще раз підкреслює дивні історії «втрати краси», характерні для останніх років — коли ті, хто женеться за лайками, косметикою та пластикою, фактично не мають жодних життєвих навичок.

Цей випадок викликав широкий суспільний резонанс, оскільки він оголив серйозну проблему сучасної культури соцмереж: деякі інфлюенсери чи «мережеві красуні» використовують свій вплив як засіб вимагати у бізнесу «безкоштовні» послуги. Поведінка Чжун Пейюнь — це не лише індивідуальний злочин, а й прояв хибних уявлень про «безкоштовне» та «привілеї» у середовищі інфлюенсерів. На тлі цієї культури простежується й поширення на платформах типу Xiaohongshu («Маленька червона книжка») так званої культури «втрати краси»: щоденний гламурний вигляд у соцмережах, сліпе прагнення до пластики, косметики й модних образів провокують культ грошей, марнославство, шахрайство в онлайн-торгівлі та проблеми з психічним здоров’ям підлітків.

Історія з «безкоштовними обідами» Чжун Пейюнь також підняла ще одну проблему для ресторанів: багато інфлюенсерів вимагають безкоштовні страви в обмін на згадку у соцмережах, і таке ставлення стало масовим — мовляв, якщо маєш достатньо підписників, у реальному житті тобі все дозволено. Хоча чимало бізнесів уже ідентифікують такі «шахрайські дії» і намагаються їм протидіяти, подібна культура швидко поширюється серед молоді.

Коріння цього явища часто криється у самій моделі роботи соцмереж: інфлюенсери створюють продуманий контент, щоб залучити максимальну кількість підписників і брендів, формуючи своєрідну екосистему впливу. У цій системі кількість фоловерів дорівнює увазі, трафіку та може слугувати аргументом для «безкоштовних ресурсів». Багато закладів, стикаючись із такими вимогами, просто не знають, як реагувати. За цим стоїть колективна атмосфера на кшталт тієї, що створює Xiaohongshu, де ідеалізують зовнішність, лайки й формують невірне уявлення про красу, змушуючи молодь думати, ніби достатньо популярності в соцмережах — і вже можна отримувати незаслужені привілеї в реальності. Xiaohongshu, як платформа для лайфстайл-контенту та рекомендацій, стала одним із головних осередків такої культури, сприяючи марнотратству та підриваючи етичні й моральні стандарти суспільства.

Поширення культури «втрати краси»

На таких платформах, як Xiaohongshu, більшість інфлюенсерів та «мережевих красунь» женуться за впливом та відомістю, а не за якістю продукту чи послуги. Це спонукає багатьох із них не просто ділитися життям, а трактувати свою популярність як інструмент отримання матеріальної вигоди. Цей підхід проявляється не лише у «халявних» обідах, а й у вимогах «безкоштовних тестів», «особливого ставлення» тощо. Інфлюенсери часто мають завищені уявлення про власний вплив і вважають, що бізнес повинен безкоштовно надавати їм послуги чи товари заради згадки у соцмережах.

Гірше те, що молодь часто сприймає велику кількість фоловерів як автоматичне право на привілеї чи безкоштовні речі. Бізнесам складно протистояти таким вимогам: відмова може викликати негативну реакцію у соцмережах, а поступки — шкодити бренду й фінансам. Деякі інфлюенсери дбають лише про себе, ігноруючи вклад і витрати партнера. Це змушує бізнес балансувати між репутаційними ризиками та економічною шкодою.

Вплив і ризики Xiaohongshu

Xiaohongshu із перших днів наголошувала на «щирості» та лайфстайлі, і завдяки потужній залученості користувачів та якісному контент-маркетингу стала важливою платформою для брендів. Однак акцент на лайфстайлі та споживацьких рекомендаціях призвів до перекручення ролі користувача: багато інфлюенсерів бачать у собі «еталон смаку», використовуючи цей образ для матеріальної вигоди. Для них вплив не означає реальної користі для бізнесу — навпаки, бренди розглядаються як «ресурс», а кількість фоловерів — як важіль у переговорах.

Ця культура глибоко вплинула на тайванську молодь: і споживачі, і бізнес часто не розрізняють справжню цінність угоди, а іноді потрапляють на гачок добре організованих шахраїв. Система «рекомендацій» та «шерингу» Xiaohongshu часто перетворюється на канал для здобуття «безкоштовних ресурсів», що підсилює культуру змагання й призводить до роздутих уявлень про свою цінність у віртуальному світі, відриваючи молодь від реальності.

Заборона Xiaohongshu на Тайвані та суспільна рефлексія

У такому контексті Тайвань вирішив заблокувати Xiaohongshu. Хоча цю заборону дехто трактує суто політично, а офіційно її мотивують захистом від онлайн-шахрайства, не можна ігнорувати й проблему поширення «культури втрати краси». Xiaohongshu стала гарячою точкою такої культури, де інфлюенсери безсоромно пропагують безвідповідальні споживацькі звички й дезорієнтують молодь щодо реальності. Незалежно від політичного чи шахрайського контексту, це підточує етику суспільства й формує хибні уявлення про життя.

Заборону на Тайвані не варто розглядати лише як покарання Xiaohongshu; це привід замислитися про роль соцмереж у формуванні цінностей, споживацьких моделей і впливі на молодь. Слід глибше дослідити вплив соцмереж та довгострокові соціальні наслідки для молодого покоління.

Такі соцмережі, як Xiaohongshu, дійсно стимулюють споживання й бренд-маркетинг серед молоді, але водночас і поширюють «культуру втрати краси». Багато інфлюенсерів бачать платформу як «ресурс для халяви» — вимагають знижки чи безкоштовні товари в обмін на згадку у соцмережах. Таке поводження не лише аморальне, а й викривлює уявлення молоді про «цінність обміну». Тайванська заборона — незалежно від її політичних, шахрайських чи культурних мотивів — є сигналом для інфлюенсерів: їхня поведінка у соцмережах має супроводжуватись відповідальністю, а не лише гонитвою за лайками й трафіком.

Варто зазначити, що «культура втрати краси» вже помітно вплинула на стиль життя й цінності частини тайванської молоді. Автор цієї статті не раз спостерігав у Starbucks, метро, торгових центрах і книжкових магазинах Тайбея ретельно нафарбованих молодих людей у капцях і з бігудями, які, мов тільки-но прокинулися, прогулюються й їдять. Такі явища змушують задуматися: чому Тайвань не помічає проникнення цієї «китайської естетики та стилю життя»? В усьому світі вже занепокоєні впливом соцмереж на молодь і її психічне здоров’я, а на Тайвані дехто ще вважає це нешкідливим.

Повертаючись до історії Чжун Пейюнь: після низки безкоштовних обідів у нью-йоркських ресторанах її затримали, і суддя навіть призначив психіатричну експертизу. Це наштовхує на питання: чи справді Тайвань дбає про ментальне здоров’я молоді? Яку роль тут відіграють соцмережі? Які ефективні рішення може запропонувати Тайвань?

Сьогодні молодь живе у світі суцільних віртуальних спокус, де цінності й стиль життя часто не мають нічого спільного з реальністю. Культура «втрати краси», яку просувають Xiaohongshu та подібні платформи, — це ілюзорна система цінностей. Молодь женеться за образом досконалості, забуваючи про важливість зусиль, відповідальності та чесності у реальному житті. Це не лише формує нереалістичні стандарти, а й може завдати серйозної шкоди психічному здоров’ю та соціальній поведінці молодих людей.

Тайванська заборона, можливо, була необхідною, але вона піднімає глибше питання: як у цифрову епоху допомогти молоді розрізняти реальний і віртуальний світи, сформувати правильні цінності та уявлення? У цьому процесі суспільство, уряд, освітні інституції й медіа мають разом працювати, щоб дати молоді правильні орієнтири й підтримку для збереження ментального та фізичного здоров’я у світі спокус інтернету.

Ця стаття — аналіз феномену «втрати краси» на Xiaohongshu через історію тайванської інфлюенсерки, яку заарештували у Нью-Йорку за серію безкоштовних обідів. Вперше опубліковано у ланцюгових новинах ABMedia.