Чому поточне макроекономічне середовище сприятливе для ризикових активів?

Автор: arndxt_xo

Переклад: AididiaoJP, Foresight News

Коротко: Я в короткостроковій перспективі налаштований позитивно щодо ризикових активів через витрати на AI, споживання, яке підживлюється заможними верствами, і все ще відносно високий номінальний зріст — усе це структурно сприяє прибутковості компаній.

Простіше кажучи: коли вартість запозичень знижується, “ризикові активи” зазвичай показують хороші результати.

Але водночас я дуже сумніваюся у тій історії, яку ми зараз розповідаємо про те, що все це означає для наступного десятиліття:

Проблема суверенного боргу не може бути вирішена без певної комбінації інфляції, фінансових обмежень чи непередбачених подій.

Народжуваність і демографічна структура будуть непомітно обмежувати реальне економічне зростання і тихо підсилювати політичні ризики.

Азія, особливо Китай, дедалі більше ставатиме визначальним чинником як можливостей, так і “хвостових” ризиків.

Тож тренд триває, продовжуйте тримати ті двигуни прибутку. Але для побудови портфеля потрібно розуміти: шлях до знецінення валюти й демографічної перебудови буде звивистим, а не гладким.

Ілюзія консенсусу

Якщо ви читаєте тільки думки великих інституцій, здається, що ми живемо в ідеальному макроекономічному світі:

Економічне зростання “стійке”, інфляція рухається до мети, штучний інтелект — довгостроковий попутний вітер, Азія — новий двигун диверсифікації.

Останній прогноз HSBC на I квартал 2026 — яскравий приклад цього консенсусу: залишатися на бичачому ринку акцій, надмірно інвестувати в технології та комунікації, робити ставки на переможців AI і азіатські ринки, фіксувати прибутковість інвестиційних облігацій і згладжувати волатильність альтернативними й мультиактивними стратегіями.

Я частково згоден із цим. Але якщо зупинитися на цьому — ви пропустите головне.

Під поверхнею реальна ситуація така:

Цикл прибутковості, обумовлений витратами на AI, набагато потужніший, ніж здається.

Частково неефективний механізм трансмісії монетарної політики через величезний публічний борг на приватних балансах.

Структурні “бомби сповільненої дії” — суверенний борг, колапс народжуваності, геополітична перебудова — вони поки не впливають на квартальні показники, але для того, що означають “ризикові активи” через 10 років, мають критичне значення.

Ця стаття — моя спроба поєднати два світи: один — глянцевий і зручний для продажу “стійкості”, інший — хаотичний, залежний від траєкторії макрореальності.

1. Ринковий консенсус

Почнемо з поширених поглядів інституційних інвесторів.

Їхня логіка проста:

Бичачий ринок акцій триває, але волатильність зростає.

Диверсифікація за секторами: перевага технологіям і комунікаціям, плюс енергетика (електрика), промисловість і фінансовий сектор для балансу цінності й диверсифікації.

Альтернативні й мультиактивні стратегії для захисту від просадок — наприклад, золото, хедж-фонди, приватні кредити/акції, інфраструктура та стратегії волатильності.

Фокус на можливості отримати дохід:

Оскільки спред уже вузький, перемістити кошти з високодохідних у інвестиційні облігації.

Додати тверду валюту і локальні облігації ринків, що розвиваються, для отримання спреду й доходу з низькою кореляцією з акціями.

Використовувати інфраструктуру та волатильність для хеджування інфляції.

Азія — як стрижень для диверсифікації:

Перевага Китаю, Гонконгу, Японії, Сінгапуру, Південної Кореї.

Слідкувати за темами: бум дата-центрів в Азії, інноваційні лідери Китаю, покращення прибутковості азіатських компаній через викуп/дивіденди/злиття й поглинання, а також високоякісні азіатські кредитні облігації.

В частині фіксованого доходу чітко бачать потенціал у:

Глобальні інвестиційні корпоративні облігації — через вищий спред, можливість зафіксувати дохід до зниження ставок.

Перевага локальним облігаціям ринків, що розвиваються, для спреду, потенційного курсового доходу та низької кореляції з акціями.

Незначне зниження в глобальних високодохідних облігаціях — через завищену вартість і окремі кредитні ризики.

Це класична “кінець циклу, але ще не все” стратегія: грати за трендом, диверсифікувати, дати Азії, AI і стратегіям доходу керувати портфелем.

На найближчі 6-12 місяців ця стратегія, на мою думку, в цілому правильна. Але проблема в тому, що більшість макроаналізу зупиняється тут, а справжні ризики лише починаються.

2. Тріщини під поверхнею

Макроекономічно:

Номінальне зростання витрат у США близько 4-5%, що напряму підтримує доходи компаній.

Але головне питання: хто споживає? Звідки гроші?

Просто говорити про зниження рівня заощаджень (“у споживачів закінчилися гроші”) — це не суть. Якщо заможні родини використовують депозити, збільшують кредитування чи монетизують дохід від активів, то навіть при уповільненні зарплат і ослабленні ринку праці вони здатні й далі споживати. Споживання понад дохід підтримується балансом (багатством), а не P&L (поточним доходом).

Це означає: значна частина граничного попиту йде від забезпечених верств, а не від зростання доходів масово.

Ось чому дані виглядають парадоксально:

Загальне споживання залишається сильним.

Ринок праці поступово слабшає, особливо в нижньому сегменті.

Нерівність доходів і активів посилюється, що закріплює цю модель.

Тут я розходжуся з мейнстрімною “стійкою” історією. Макроцифри виглядають добре, бо все більше визначаються верхівкою за доходами, багатством і доступом до капіталу.

Для фондового ринку це плюс (прибуток не цікавиться, чи отриманий від одного багатого чи десяти бідних). Але для соціальної стабільності, політики й довгострокового зростання — це повільна міна.

3. Стимулюючий ефект AI-інвестицій

Найменше оцінений динамічний чинник зараз — це інвестиції в AI і їхній вплив на прибутки.

Просто:

Інвестиційні витрати — це дохід для інших сьогодні.

Витрати (амортизація) відображаються поступово протягом кількох років.

Отже, коли AI-гіганти та пов’язані компанії різко збільшують інвестиції (наприклад, на 20%):

Дохід і прибутки отримують потужний і авансовий імпульс.

Амортизація зростає повільно, приблизно разом із інфляцією.

За даними, найкращий одиничний індикатор прибутку — це загальні інвестиції мінус споживання капіталу (амортизація).

Звідси простий, але відмінний від консенсусу висновок: поки триває AI-інвестиційний бум, він стимулює бізнес-цикл і максимізує прибутковість компаній.

Не стійте на шляху цього потяга.

Це ідеально відповідає перевазі HSBC технологічних акцій і темі “еволюції AI-екосистеми” — по суті, вони закладають ту ж логіку прибутку, хоча формулюють це інакше.

Мої сумніви стосуються довгострокового ефекту:

Я не вірю, що лише AI-інвестиції приведуть нас в епоху реального зростання ВВП на 6%.

Коли вікно фінансування FCF звузиться, а баланси наситяться, капіталовкладення сповільняться.

Коли амортизація зрівняється, ефект “стимулювання прибутку” зникне; ми повернемось до тренду потенціалу зростання = демографія + продуктивність, який у розвинених країнах не високий.

Тому моя позиція:

Тактично: поки інвестиційні дані зростають, залишаюсь оптимістом щодо вигодонабувачів AI-інвестицій (чіпи, дата-центри, електромережі, нішеве ПЗ тощо).

Стратегічно: розглядати це як циклічний бум прибутковості, а не постійне підвищення тренду зростання.

4. Облігації, ліквідність і напівнеефективна трансмісія

Тут усе стає дивно.

Історично підвищення ставок на 500 б.п. боляче било по чистих відсоткових доходах приватного сектору. Але тепер трильйони публічного боргу лежать на приватних балансах як безпечні активи, спотворюючи цю залежність:

Зростання ставок означає, що власники казначейських облігацій і резервів отримують більше відсотків.

Чимало бізнесу й домогосподарств мають фіксовані борги (особливо іпотеку).

У підсумку: чистий процентний тягар приватного сектору не погіршився так, як прогнозували макроекономісти.

Маємо:

Розгублений ФРС: інфляція ще висока, а ринок праці слабшає.

Вкрай волатильний ринок ставок: найкраща стратегія — торгувати mean-reversion, купувати на панічних розпродажах, продавати на стрибках, бо макросередовище не дає чіткої “знижуємо” чи “підвищуємо” ставки тенденції.

Ліквідність: моя думка проста.

Баланс ФРС радше інструмент для наративів; його зміни надто повільні й малі порівняно з усією фінансовою системою, щоб бути корисним торговим сигналом.

Справжні зміни ліквідності — на балансах приватного сектору й ринку репо: хто позичає, хто кредитує і під який спред.

5. Борг, демографія й довга тінь Китаю

Суверенні борги: фінал відомий, шлях — ні

Глобальна проблема суверенного боргу — визначальна макротема нашого часу, і всі знають, що “рішення” — це:

Знецінити валюту (інфляція), щоб знизити борг/ВВП до контрольованого рівня.

Питання — у траєкторії:

Керований фінансовий репрес:

Тримати номінальне зростання > номінальної ставки,

Дозволяти інфляції бути трохи вищою за мету,

Повільно зменшувати реальний борговий тягар.

Хаотичні кризи:

Ринки панікують через фіскальну нестриманість.

Стрибок премії за терміновість.

Слабкі держави переживають валютні кризи.

Цього року, коли через фіскальні побоювання прибутковість довгострокових US Treasuries підскочила, ми вже відчули смак цього. Сам HSBC визнає: “фіскальна криза” стає топ-наративом у періоди бюджетних баталій і стихає, коли ФРС знову турбується про зростання.

Я вважаю, ця гра далеко не завершена.

Народжуваність: повільна макрокриза

Світова народжуваність нижча за рівень відтворення — це вже не тільки проблема Європи й Східної Азії, а й Ірану, Туреччини, поширюється навіть на деякі африканські країни. Це — масштабний макроудар, замаскований під демографічні цифри.

Низька народжуваність означає:

Вищий коефіцієнт утриманців (більше тих, кого потрібно утримувати).

Менший довгостроковий потенціал реального зростання.

Постійний соціальний і політичний тиск через перевагу доходів від капіталу над зростанням зарплат.

Якщо поєднати AI-інвестиції (шок капіталізації) та зниження народжуваності (шок пропозиції праці),

Маємо такий світ:

Власники капіталу номінально виграють.

Політична система стає нестабільнішою.

Монетарна політика в пастці: треба стимулювати зростання, але коли праця отримає владу, уникати інфляційної спіралі зарплат-цін.

Цього ви не побачите в жодній 12-місячній презентації інституцій, але для 5-15 річного горизонту активів це критично.

Китай: ігнорована ключова змінна

HSBC оптимістичний щодо Азії: політика стимулює інновації, потенціал AI-хмар, реформи управління, вища прибутковість, низькі оцінки й попутний вітер від зниження ставок у регіоні.

Я вважаю:

На 5-10 років ризик не мати нічого в Китаї й Північній Азії більший, ніж ризик мати там хоча б частку.

На 1-3 роки головний ризик — не макрооснова, а політика й геополітика (санкції, експортний контроль, обмеження руху капіталу).

Можна одночасно інвестувати в AI, напівпровідники, інфраструктуру дата-центрів у Китаї, а також у високі дивідендні акції й якісний кредит, але масштаб має визначатися чітким бюджетом політичного ризику, а не історичним Sharpe Ratio.